У наш час мандрівки значно спростились і подешевшали. Якщо колись подорожі коштували дуже дорого, були складними і ризикованими, то тепер все менше залишається маршрутів, які вимагають спеціальної підготовки. Натомість, завдяки розвитку інформаційних технологій, стало можливо навчатись і брати участь у конференціях дистанційно. А якісні фільми про будь-які куточки Землі багатьом заміняють далекі подорожі. Наскільки важливими сьогодні є реальні подорожі, особиста участь у конференціях, наукові експедиції і мандрівки? Про це говоримо із заступником міністра освіти і науки Максимом Стріхою.
– Свого часу я слухав дуже цікаву доповідь одного з провідних наших фізіологів, який займається нейродіяльністю, професора Макарчука, і от він говорив про явище емпатії і власне доводив, що особистий контакт все-таки важливий. Він це наводив на прикладі дистанційного навчання чи можливості слухати викладача наживо. Сприйняття проходить по-різному за особистої присутності чи з екрану, на певних фізіологічних механізмах воно впливає по-різному.
Себто очевидно, що жодні технології все ж таки не замінять ефекту особистої присутності.
– Участь у наукових конференціях, налагодження співпраці учених – наскільки тут є важливою є особиста присутність, на Вашу думку?
– Очевидно, тут завжди діє цей же ефект, що краще поспілкуватися з людиною особисто, врешті випити чашку кави. По скайпу, поки-що випити кави разом не можна. А це створює певний настрій, певну атмосферу спілкування, атмосферу довіри і, відтак, думаю, що попри весь розвиток інформаційних технологій, традиційні форми наукових конференцій не відімруть. Завжди буде достатня кількість людей, яким буде цікаво зійтися разом під певну цікаву програму у певному цікавому місці, аби провести там два-три чи чотири дні спільно, обмінятися ідеями. Тут я більш-менш спокійний – цей вид наукової діяльності, очевидно, існуватиме завжди.
Те ж саме стосується мандрівок. Одна справа – навіть сучасними засобами все обдивлятися в деталях, і інша – це особиста присутність. Врешті, у наших предків теж була можливість читати історії про мандрівки, були якісь альбоми, що давали певне уявлення, але вони воліли рушати в подорож самі.
– Не кажучи вже про наукові експедиції. Адже біологам потрібно відкривати нові види, геологам досліджувати земну кору і т.п. Тут не обійтися без експедицій.
– Ну, наука – це окрема річ, тут цілком зрозуміло. Але навіть туристичні мандрівки мають свою цінність і ніякі технології не замінять туристику.
– А туристика – це з одного боку відпочинок, а з іншого – виклик, екстрім. Людині потрібно себе випробовувати і досягати власних вершин.
– Так, є різна туристика – є комфортофіли, є комфортофоби, себто хто що любить, і хто що обирає.
– Повертаючись до експедицій, які, на Вашу думку, перспективи українських полярних досліджень в Арктиці? Бо з Антарктикою загалом зрозуміло – ми маємо станцію, на якій ведуться безперервні спостереження впродовж багатьох років, а в літні сезони групи наших вчених проводять різноманітні наукові дослідження. Наскільки важливо об’єднати українські полярні дослідження на Півдні і на Півночі нашої планети?
– Звичайно, це важливо. В Арктиці тільки російський сегмент для нас на разі закритий, а всі інші країни, які мають вихід до Арктики, цілком для нас дружні. Очевидно, найприродніший контрагент – це Норвегія зі Шпіцбергеном, де в нас є давня традиція присутності, ще з радянських часів. І, звичайно, Канада. Не знаю, чи були в нас досі якісь серйозні контакти з Гренландією, але Шпіцбергена і Канади для початку цілком досить.
– Проблемою для наших наукових експедицій є брак наукового флоту, який у нас ще був на початку незалежності, але згодом розтанув. Як Ви оцінюєте можливість відновлення нехай невеликого флоту наукових суден?
– Ми весь цей час ведемо переговори із західними партнерами в намаганні знайти якийсь уживаний корабель, який для нас був би ще хороший. Поки-що, на жаль, ці переговори не привели до доброго результату. Як відомо, Україна на всі наявні відомства має один-єдиний корабель, який просто здатний виходити в море, але не льодового класу. Останній хороший корабель у нас захопили росіяни в 2014 році. А зараз, очевидно, є два шляхи – продовжувати те, що ми робимо і кооперуватися з кимось із наших потенційних партнерів. Будемо йти обома шляхами паралельно.
Розмовляв Богдан Олексюк
Фото – Андрій Заграюк
